Агентність: де закінчується усвідомлення і починається авторство життя

Можна роками пізнавати себе. Знати свої травми, сценарії, сильні й слабкі сторони. Розуміти, чому ти обираєш саме таких партнерів, чому не йдеш із роботи, яка давно не подобається, чому погоджуєшся, коли хочеться сказати «ні». Можна чудово усвідомлювати все це — і нічого не змінювати.

І ось тут виникає незручне питання: якщо ти все розумієш про своє життя, але продовжуєш жити за старим сценарієм — хто насправді ним керує?

Ми звикли вважати автором життя того, хто знає, чого хоче. Але між «я знаю» і «я живу так» може лежати прірва.

Можна хотіти іншої роботи — і роками залишатися на старій.

Розуміти, що певні стосунки руйнують, — і продовжувати їх.

Знати власні межі — і щоразу дозволяти їх порушувати.

Мріяти про власний проєкт — і постійно знаходити причини не починати.

У такі моменти нашим життям керує не обов’язково хтось конкретний. Ним можуть керувати звичка, страх наслідків, родинний сценарій, суспільні очікування, думка інших або просто інерція вчорашніх рішень.

І саме тут з’являється поняття агентності (від англ. agency).

Агентність — це не просто усвідомлення себе і не віра в те, що «я господар свого життя». Це здатність переводити власний вибір у дію і через свої дії впливати на те, яким стає твоє життя.

Тому агентність починається не з питання «Чи розумію я себе?»

А з набагато незручнішого: «Скільки з того, що я сьогодні називаю своїм життям, насправді було обрано мною?»

Між усвідомленням і дією

Багато людей проживають своє життя під впливом сторонніх факторів: родові сценарії, суспільні стереотипи, думка інших, а то й просто настрій керівництва на роботі. Вихід із цього стану один – розвиток агентності (від англ. agency) – фундаментальної психологічної спроможності бути активним суб’єктом і автором власного життя. Вона народжується на стику двох векторів: міцного внутрішнього фундаменту – суб’єктності – та готовності реалізувати цю суб’єктність в конкретних і послідовних діях.

Поняття усвідомленості, суб'єктності та агентності є ключовими у психології та філософії. Вони описують, як людина керує своїм життям, але фіксують різні аспекти цього процесу.

Якщо говорити стисло, то усвідомленість – це здатність людини бути присутньою в поточному моменті, спрямовувати увагу на свій внутрішній і зовнішній досвід, сприймаючи його без автоматичного оцінювання. Суб’єктність – глибинне внутрішнє усвідомлення свого самостійного «Я», життєвої позиції, права на вибір та відповідальності за цей вибір. Агентність можна назвати суб’єктністю в дії. Це перехід від внутрішнього відчуття «Я маю право обирати» до реалізації свого вибору у матеріальному світі.

Канадський психолог українського походження Альберт Бандура пише у своїй праці «Соціально-когнітивна теорія: перспектива агентності» (2021 р.): бути агентом означає цілеспрямовано впливати на власне функціонування та життєві обставини. Люди, за його концепцією, є не лише продуктами, сформованими зовнішніми умовами, а й активними учасниками формування власного життя.

«Агентність» не дорівнює «контролю»

Часто агентність плутають зі здатністю усе контролювати. Проте це дві діаметрально протилежні моделі поведінки, які виростають із різних внутрішніх станів.

Гіперконтроль народжується зі страху й тривоги перед мінливістю та нестабільністю світу. Він вимагає величезних енергетичних витрат і неминуче веде до розчарування та вигорання, адже контролювати важко навіть власну поведінку, а контролювати все і всіх  – узагалі неможливо.

Натомість агентність спирається не на страх, а на усвідомлену здатність людини діяти: впливати на те, на що вона здатна вплинути, і змінювати те, що вона здатна змінити.

Можна сказати так: людина з розвиненою агентністю не віддається пасивно на милість хвиль, але й не намагається зупинити шторм – вона переналаштовує вітрила.

Усвідомити ще не означає змінити

Сучасна культура психологічної грамотності породила ілюзію того, що усвідомлення проблеми автоматично здатне її вирішити. Проте навіть якщо ми роками ходимо на терапію, знаємо всі свої дитячі травми, розбираємося у причинах певних реакцій і вивчаємо психологічні теорії, це ще не означає, що наше реальне життя при цьому змінюється.

Наприклад, людина може чудово розуміти, чому звикла погоджуватися на те, чого насправді не хоче. Але так повторюватиметься знову і знову, аж поки у звичній для себе конкретній ситуації вона нарешті не дозволить собі відповісти інакше: «Ні, мені це не підходить», «Я так не думаю», «Не сьогодні…» Саме цей момент перетворює усвідомлення на вибір, а вибір – на дію.

Але для того, хто тривалий час жив переважно в режимі реагування на зовнішні обставини, навіть саме питання вибору може виявитися непростим. Тому повернення суб’єктності починається з відновлення контакту із собою. Здатності помічати власні бажання, цінності, потреби та межі й відрізняти їх від того, що було засвоєно під впливом інших.

Іноді, аби діяти від власного Я, нам просто бракує елементарної впевненості в собі. Та парадокс у тому, що впевненість далеко не завжди передує дії. Дуже часто вона формується внаслідок дії. Людина робить те, чого раніше уникала, і отримує новий досвід: виявляється, що вона здатна витримати відмову, пережити помилку, встановити межу, змінити рішення або почати спочатку. Цей досвід поступово змінює її уявлення про власні можливості.

Як зазначає відомий американський психотерапевт Ірвін Ялом, усвідомлення спроможності та відповідальності саме по собі ще не означає зміни – це лише перший крок до неї. Терапевтична зміна має проявлятися в дії, а не залишатися на рівні знання, наміру чи мрії («Екзистенційна психотерапія», 1980).

Сила одного кроку

Отже, агентність не виникне просто тому, що ми переконуватимемо себе бути сильними й вольовими. Вона формується, коли ми отримуємо реальний досвід власної здатності впливати на події через свої дії. І для цього не обов’язково робити щось масштабне. Іноді достатньо одного конкретного кроку, який відповідає твоєму усвідомленому вибору.

Так суб’єктність переходить в агентність: «Я знаю, чого хочу» стає «Я обираю», а «Я обираю» стає «Я дію».

Свого часу грузинський філософ Мераб Мамардашвілі написав: «Бути автором – це не просто мати задум, це писати його рукою на папері реальності. Непроявлений намір залишається лише ілюзією».

Погодьтеся, дуже влучно сказано.

Можливо, варто запитати себе просто зараз: чи справді автором мого життя є саме Я?